Заповіт прочанина


Перейти до змісту

14

2. Дорога до Монтсеррата: 1522


[14] 1 На шляху туди з ним трапилася одна подія, яку непогано було б описати: вона може допомогти зрозуміти, як Господь наш поводився з душею, яка була ще сліпою, хоч і горіла бажанням служити Йому тією мірою, якою Його пізнавала.

2 Отже, він дійшов висновку, що повинен здійснити великі вчинки покаяння, прагнучи радше догодити Богові й потішити Його, ніж спокутувати свої гріхи.

3 Тож коли йому доводилося відбувати певну покуту, до якої вдавалися святі, він неодмінно вирішував зробити не тільки те саме, але й ще більше*.

4 З таких думок він черпав усю свою втіху, й гадки не маючи про якісь внутрішні властивості, не відаючи, що таке смирення, милосердя чи терпіння або ж проникливість, яка дає змогу керувати згаданими якостями і належним чином їх вділяти.

5 Весь його задум полягав у тому, аби звершити такі великі зовнішні діяння з тих міркувань, що святі чинили так задля Божої слави; при цьому він не надто замислювався над своїми подальшими планами.

--------------------
*
Він відчував таку відразу до своїх колишніх гріхів і настільки живе прагнення здійснити великі подвиги заради любови до Бога, що, зовсім не вважаючи ці гріхи прощеними, все ж не надавав їм великої уваги, коли відбував покуту, яку задумував.


Під-меню:


Повернутися до змісту | Повернутися до головного меню