Заповіт прочанина


Перейти до змісту

15

2. Дорога до Монтсеррата: 1522


[15] 1 Коли він, отже, просувався своєю дорогою, до нього наблизився верхи на віслюку якийсь мавр. Вони поїхали далі разом, бесідуючи, і, зрештою, повели мову про Божу Матір; мавр сказав, що, на його думку, Діва могла зачати без чоловіка,

2 але він не міг повірити, що і після народження дитини вона зосталася незайманою. Обґрунтовував він це, наводячи природні причини, які спадали йому на думку.

3 Хоч прочанин і подав чимало різних аргументів, переконати свого співрозмовника у протилежному йому не вдалося.

4 Мавр вирушив вперед так швидко, що незабаром зник з поля зору, і йому не залишалося нічого іншого, як розмірковувати про те, що ж, властиво, відбулося у нього з цим мавром.

5 Тут його поглинули різні почуття, які викликали невдоволення в його душі, позаяк йому здавалося, що він не виконав свого обов'язку.

6 Це спричинило в ньому обурення супроти мавра, оскільки йому здавалося тепер, що вчинив неправильно, дозволивши якомусь маврові говорити таке про Божу Матір, коли натомість мав би стати в обороні її чести.

7 Тож він відчув спокусу вирушити на пошуки згаданого мавра і віддячити йому за так слова добрячим ударом кинджала. Ця боротьба бажань тривала у нього всередині доволі довго, і йому так і не вдалося зрештою дійти якогось рішення стосовно того, що ж, тепер робити.

8 Мавр, який подався вперед, сказав йому, що прямує до одного місця трохи далі по тій же дорозі, зовсім недалеко від битого шляху, хоче цей битий шлях там і не проходив.


Під-меню:


Повернутися до змісту | Повернутися до головного меню