Заповіт прочанина


Перейти до змісту

16

2. Дорога до Монтсеррата: 1522


[16] 1 Тож, стомившись врешті-решт гадати про те, що робити, і не дійшовши якогось однозначного висновку, він прийняв таке рішення: відпустити повіддя і дати віслюкові самому дійти до роздоріжжя.

2 Якщо віслюк поверне на сільську дорогу, то він розшукає мавра і почастує того кинджалом; якщо ж віслюк не піде до села, а попрямує битим шляхом, то маврові доведеться дати спокій.

3 Як задумав, так і вчинив; Господь же наш розсудив, щоб віслюк пішов битим шляхом, а не до села, хоч до нього залишалося якихось тридцять чи сорок кроків і вела туди вельми широка і добра дорога.

4 Заїхавши до одного містечка перед Монтсерратом, він вирішив придбати там вбрання, яке надумав носити і в якому мав намір їхати до Єрусалима.

5 Він купив тканину, з якої зазвичай шиють мішки, зіткану не надто старанно і страшенно колючу, а тоді звелів зшити з неї довгу одежину, що сягала до п'ят. Також він купив посох і невелику тиковку; усе це він приторочив до сідла свого віслюка*.

--------------------
*
Ще він купив плетені туфлі, з яких взував тільки одну; це було пов'язано не з якимось дивацтвом, а з тим, що одна нога, цілком перев'язана бандажем, була у настільки запущеному стані, що, хоч він їхав верхи, щоночі напухала, і він вирішив, що на цій нозі варто носити взуття.

У випадку з віслюком Ігнатій, можливо, й не був таким простодушним, яким себе показує. Могло трапитися й так, що, відпустивши повіддя, він водночас позбувся сум'яття в думках та почуттях і опинився на вищому рівні буття, який дав йому змогу скласти об'єктивне судження про дійсність і, навіть цього не усвідомлюючи, скерувати віслюка на правильний шлях. Власне тут криється основний взірець справжнього розпізнавання.


Під-меню:


Повернутися до змісту | Повернутися до головного меню