Заповіт прочанина


Перейти до змісту

35

3. Перебування в Манресі: 1522-1523


[35] 1 Тож на початку двадцять третього року прочанин подався до Барселони, щоб сісти на корабель. Хоч йому й пропонували супутників, він, одначе, хотів іти сам, бо для нього вельми важливо було повністю віддатися тільки на Божу ласку.

2 Якось, коли його настирливо намовляли, позаяк він не знав ні латини, ні італійської, взяти собі супутника, стверджуючи, що це супутник неодмінно стане йому у пригоді, і всіляко його вихваляючи,

3 він сказав, що не пішов би ні з ким, хоч би то був навіть син чи брат герцога Кардони, бо прагне практикувати три чесноти: милосердя, віру і надію.

4 Якби ж він узяв собі супутника, то, зголоднівши, сподівався би допомоги від нього; якби він упав, той допоміг би йому підвестися; через це він довіряв би цьому супутникові і відчував би прихильність до нього; він же хоче покладати таку довіру, прихильність та сподівання на одного лишень Бога.


5 Те, що говорив, прочанин відчував і у своєму серці. Такі думки спонукали його вирушити в дорогу не тільки самому, але й без жодних припасів.


6 Коли він почав облаштовувати свій від'їзд, йому вдалося переконати господаря корабля взяти його на борт безкоштовно, адже грошей у нього не було, проте за умови, що він візьме з собою на корабель сухарів, щоб живитися ними в дорозі; в іншому випадку його не взяли б ні за що у світі.


Під-меню:


Повернутися до змісту | Повернутися до головного меню