Заповіт прочанина


Перейти до змісту

42

4. Проща до Єрусалима: 1523


[42] 1 Коли вони прибули до Венеції, до човна прийшла сторожа, щоб одного за одним оглянути всіх, хто в ньому був, і тільки до нього ніхто не підійшов.

2 У Венеції він жив за рахунок милостині і спав на площі св. Марка. Проте у нього ніколи не виникало бажання піти в дім імператорського посла, і він не надто турбувався про те, щоб знайти кошти на свою мандрівку.

3 У душі він був переконаний, що Бог дасть йому нагоду дістатися до Єрусалима; це сповнювало його такою упевненістю, що жодні аргументи чи побоювання, що їх йому накидали, не могли примусити його відчути вагання.

4 Одного дня він зустрів заможного іспанця, який поцікавився, що він тут робить і куди збирається податися. Дізнавшись про його наміри, цей чоловік запросив його на обід до свого дому, де він і зостався на кілька днів, аж доки все не було готове до відплиття.

5 Ще з Манреси прочанин набув звички ніколи не розмовляти, трапезуючи з кимось за одним столом, за винятком коротких відповідей; утім він прислухався до того, про що говорили інші, і робив нотатки, які, на його думку, могли дати йому привід заговорити про Бога; після трапези він так і робив.


Під-меню:


Повернутися до змісту | Повернутися до головного меню