Заповіт прочанина


Перейти до змісту

45

4. Проща до Єрусалима: 1523


[45] 1 Усім ці слова припали до душі, і кожен почав наводити лад у своїх думках. Перед тим, як наблизитися до місця, звідки було видно місто, вони спішилися, позаяк помітили монахів з хрестом, які очікували на них. Побачивши місто, прочанин відчув велику втіху;

2 і, за свідченням інших, це відчуття було спільним для всіх, а радість їхня видавалася надприродною. Відвідуючи святі місця, він завжди відчував таке ж благоговіння.

3 Він мав рішучий намір залишитися в Єрусалимі, аби увесь час мати змогу відвідувати згадані святі місця; на додаток до цього сповненого благоговінням поклоніння він привіз із собою кілька рекомендаційних листів для Ґвардіяна і вручив їх останньому. Він розповів йому про свій намір зостатися там з огляду на поклоніння,

4 однак про другу частину промовчав, оскільки не говорив про неї нікому, водночас часто привселюдно проголошуючи першу.

5 У відповідь Ґвардіян сказав, що не бачить, яким чином прочанинові можна було б залишитися, адже в їхній обителі панувала така скрута, що навіть монахи не могли прогодуватися; власне це й було причиною прийнятого ним рішення відправити декого з них разом із прочанами до їхніх країв.

6 Прочанин відповів, що від обителі йому не потрібно нічого, за винятком можливости іноді приходити, щоб висповідатися.

7 Почувши це, Ґвардіян сказав, що так, либонь, все владнається, але потрібно зачекати на приїзд провінціала (це, здається, був глава ордену на цьому терені), який перебував у Вифлиємі.


Під-меню:


Повернутися до змісту | Повернутися до головного меню