Заповіт прочанина


Перейти до змісту

47

4. Проща до Єрусалима: 1523


[47] 1 Йому хотіли показати булли, які надавали їм владу відлучати від Церкви, та він сказав, що в нього немає потреби їх бачити, позаяк він вірить їхнім преподобствам; тож якщо вони так вирішили владою, якою їх наділено, то він їм кориться.

2 Повернувшись туди, де перебував попередньо, він відчув сильне бажання ще раз перед від'їздом побувати на Оливній горі, якщо вже немає Божої волі на те, щоб йому залишитися у цих святих місцях.

3 На Оливній горі є камінь, з якого Господь наш вознісся на небо; ще й досі там можна побачити сліди Його ніг, що відбилися на камені. Власне їх він і хотів знову побачити.

4 Тож нікому нічого не сказавши і не взявши провідника (а на тих, хто йде туди без турка-провідника, чигає велика небезпека), він спекався інших і сам подався на Оливну гору.

5 Але сторожа не хотіла його пропускати, і йому довелося віддати їм ножик для паперу, який був у нього з собою; помолившись і відчувши при цьому неабияку втіху, він відчув бажання піти ще до Витфагії.

6 Там він пригадав собі, що на Оливній горі не зауважив, з якого боку була права нога, а з якого - ліва. Повернувшись туди, він віддав сторожі, здається, ножиці, щоб його пропустили.


Під-меню:


Повернутися до змісту | Повернутися до головного меню