Заповіт прочанина


Перейти до змісту

Переднє слово Єроніма Надаля


ПЕРЕДНЄ СЛОВО ЄРОНІМА НАДАЛЯ


[1] І я сам, і інші отці чули від отця нашого Ігнатія, що він просив Бога зіслати йому три дари перед смертю. Перший, щоб Інститут Товариства було затверджено Апостольським Престолом; другий, щоб те ж саме сталося з "Духовними Вправами"; третій, щоб він зумів написати Конституції.

[2] Пам'ятаючи про це і побачивши, що він отримав усе, чого просив, я відчув острах, щоб він не пішов від нас до кращого життя. Оскільки мені було також відомо, що святі отці, засновники інститутів, дотримувались звичаю складати заповіт і, таким чином, залишати своїм нащадкам поради, які, на їхню думку, мали допомагати останнім вдосконалюватися у чеснотах, то я очікував сприятливої нагоди звернутися до отця Ігнатія з проханням зробити те саме. Така нагода настала в 1551 р.; якось ми були разом і отець Ігнатій сказав: "Щойно я був вище за небо", - гадаю, він власне тоді пережив певний екстаз чи зачудування, як це часто з ним траплялося. Сповнившись благоговінням, я запитав: "І що ж це було, отче?". Та він змінив тему розмови. Тоді, розсудивши, що це і є слушна нагода, я почав просити отця розповісти нам, як Бог керував ним від самого початку його навернення, щоб розповідь ця стала для нас чимось на взірець заповіту та вітцівської настанови. Я мовив: "Бо зараз, отче, коли ви отримали ті три дари, що їх прагнули здобути перед тим, як нас покинете, ми боїмося, що Бог може покликати вас до Себе".

[3] Отець зіслався на свою зайнятість: він не міг приділити цій справі ні уваги, ні часу. Утім він мовив: "Відслужіть три Меси з цим наміренням, Поланко, Понсе і ви, й після молитви скажете мені, що думаєте з цього приводу". "Ми думатимемо достеменно так само, як і тепер". Тоді він вельми м'яко наполіг: "Робіть, як кажу". Ми так і вчинили й продовжували обстоювати свою думку; він у відповідь пообіцяв задовільнити наше прохання. Наступного року, повернувшись із Сицилії, щоб невдовзі від'їхати до Іспанії, я поцікавився в отця, чи він уже щось зробив. "Нічого", - була відповідь. У 1554, приїхавши з Іспанії, я запитав знову. Він за це ще й не брався. Тож я, піддавшись невідь-якій спонуці, твердо сказав: "Збігло вже майже чотири роки з тих пір, отче, як я попросив вас не тільки від свого імени, але й від імени інших отців повідати нам, як Бог провадив вас від самого початку вашого навернення. Ми переконані, що це принесло б неабияку користь і нам самим, і цілому Товариству. Проте, побачивши, що ви не надто схильні вволити наше прохання, насмілюсь вас запевнити: якщо ви зробите те, чого ми так прагнемо, то ми використаємо цей дар із щонайбільшою старанністю; якщо ж ні, то ми не дозволимо собі цим засмучуватись, а довіримось Господеві так, наче ви написали все, про що вас просили".

[4] Отець не відповів нічого, але (гадаю, того ж таки дня) покликав о. Луїса Ґонсалеса і почав свої оповіді, які отець Ґонсалес, маючи чудову пам'ять, згодом записував. Так постали
Acta Patris Ignatii, які переходять нині з рук у руки. О. Луїс був електором на першій Генеральній Конґреґації, де його обрали асистентом Генерального Настоятеля, о. Лаїнеса. Пізніше він став духовним наставником короля Португалії Себастьяна; то отець, що відзначається багатьма чеснотами.

О. Ґонсалес писав частково іспанською, частково італійською - залежно від того, які писці були в його розпорядженні. Латинський переклад зробив вчений і доброчесний о. Анібал дю Кудре. І автор, і перекладач живуть ще й досі.


Повернутися до змісту | Повернутися до головного меню